Петрук Людмила

10 клас, Липненський ліцей Любарської селищної ради

Вчителька, що надихнула на написання – Петрук Наталія Вікторівна

Моя Україна майбутнього

Чомусь до повномасштабного вторгнення на нашу землю, незважаючи на історично важку долю неньки-України, навіть і в думці не було того, що її спіткає ще одна халепа.

Страшна та мить, коли початок війни перевернув життя усіх українців… Війна – слово, яке не вміщалося в голові, проте війна прийшла, а за собою привела страх і смерть! Як бути?! Що робити?! Наші почуття сколихнулися, спочатку у серці панували тривога та відчай, якась безпорадність. Але раптом з’являється обурення і злоба, справедлива злість до ворога, яка відчайдушно переростає у лють.

Не скорилися… Наш народ, наші люди не здалися, не опустили рук і дали відсіч ворогу, розпочали хоробро боротися за мирне небо над головою. Відсутність миру між країнами, як на мене, тільки підсилила єдність українського народу, можна сказати: об’єднала необ’єднаних.

Для мене мир – це те, що чекає нас у майбутньому, те що настане зовсім скоро, мир – це те, що повинно жити вічність, як вічно живе Господь, який має силу об'єднати кожен народ у цілісну, незламну родину, що житиме у злагоді.

Наша країна переживає пекельний вогонь, який повільно знищує усе на своєму шляху – людей, звичаї, інфраструктуру. Жахливо… Та ми ж українці! Хто ж, як не ми, вистоїть за нас? Саме тому в такий пекельний час ми намагаємося дещо відновлювати, повернути старе та втрачене. І хоч до закінчення війни повністю зробити це не вдасться, та сидіти склавши руки ми точно не будемо! Гордо піднявшись з колін, ми будемо боротися за свободу!

Україна без війни – це наше майбутнє, у якому спокій, у якому минає день, минає ніч, а не чути тривог. Це щасливий, переможний кінець цих жахливих подій, за який ми відчайдушно боремося, чи не так? У ньому я бачу тепле житло, світло і вдосталь води для кожного українця.

У ньому ніхто не голодує, ніхто не втрачає рідних через ворога, немає окупованих територій. Це те майбутнє, у якому серце від новин не крається і сльози річкою не течуть.

У ньому велично лунає рідний гімн і урочисто здіймається наш жовто-блакитний стяг. Це неминуче відродження української культури, милозвучна мова, народні танці та пісні. Мою майбутню Україну я бачу з братнім і сильним поколінням, яке не допустить ще однієї війни, яке буде завжди розвиватися, у якого буде шанс на нове життя. Мою майбутню Україну я бачу такою, якою вона ще ніколи не була. Бачу її найквітучішою, найпахучішою, найвільнішою і самою незалежною державою. Я дивлюся сміливо у це майбутнє, тому що щиро вірю у нього всією душею та серцем. А ти...?

Я абсолютно, беззаперечно вірю у перемогу, надіюся на те, що вона настане зовсім скоро. З кожним днем війни вогник моєї віри розгорається все яскравіше і яскравіше. Мені здається, я навіть можу ділитися ним з тими, у кого ця віра вгасає.

Що я зроблю насамперед, коли настане перемога? Напевне... заплачу. Заплачу сльозами радості від такої довгоочікуваної перемоги і сльозами горя від усвідомлення наших втрат. Втрат, які понесла наша держава від зажерливих рук ворога.

Але точно я не буду стояти осторонь народження нашого майбутнього, я допомагатиму відбудовувати Україну моєї мрії, на яку жоден загарбник у світі більше не наважиться зазіхнути.

Адже відвага і відчайдушність наших Захисників щомиті передається у кожне серце, а її побачив весь світ. Країна Героїв – це моя Україна, Україна мого майбутнього!