Моя родина - це троє дітей і кіт. У перший день війни мене розбудили дзвінком з повідомленням про початок повномасштабного вторгнення. Страшно було, що у двадцять першому столітті таке може відбуватися. 

Найбільші труднощі - фінансові, і ще - людський фактор. Шокував сам факт війни. 

Старша дитина поставилась по-дорослому до війни, середня дочка була дуже налякана. Коли ми були вдома, чули ці вибухи. Нам досі жахіття сняться. Дуже хочемо, щоб швидше війна закінчилась, щоб додому повернутися. 

Виїжджала я за тиждень до пологів. У нас почалися влучання у місто дуже сильні. Так, що будинок хитався, тому вибір - залишатися чи виїжджати - уже не стояв. Евакуювались до Полтави з дітьми і котом, там я народила. Згодом довелось переїхати до Києва, бо середній дитині потрібна була операція. Усі накопичені кошти пішли на операцію. 

Діти - це найкращий антистрес для будь-якої мами. Не можна показувати, що ти хвилюєшся, тому що вони на тебе дивляться і залежать від твоєї реакції. Тому діти не дають сумувати, розслаблятися і падати духом. 

Хотілося б, щоб війна закінчилась якомога швидше. Щоб наші відсунули загарбників додому. 

Дуже хочу повернутися додому і обійняти рідних. Бабусю мрію побачити. Щоб усі познайомились з моїм малюком. Його ще ніхто не бачив із сім'ї. Хочеться спокійного, мирного життя - щоб діти ходили до школи, на гуртки, старша донька - на танці. Щоб нарешті все відновилось і відбудувалось.