Галина Володимирівна не вірила що доведеться переживати війну. Вона ніколи не забуде, як щодуху бігла до дочки, коли зненацька почався обстріл. Потім разом з сусідами подовгу сиділи в підвалі, ділилися між собою продуктами. Жінка пригадує, як за 40 хвилин зібрала речі й спішно залишила село. Минулого тижня героїні вдалося ненадовго приїхати до дому, але руйнування в рідній стороні шокували. Вона вірить, що після настання миру в Україні, держава розквітне.

Я їхала з дому й всю дорогу плакала