Кузява Анна, 10 клас, Комунальний заклад "Кам'янський ліцей №1 Кам'янської міської ради Черкаської області"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Котляр Алла Миколаївна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Слово «війна» асоціюється в мене з жахом, хаосом та руйнуванням. За день до повномасштабного вторгнення в нашому місті були проведені тренування сигналу «Повітряна тривога». У той час я перебувала в ліцеї і вперше почула звук сирени. Всі класи, у супроводі вчителів, організовано вийшли на подвір'я.

Моя подруга заплакала від жаху, а я заспокоювала її й говорила: «Не хвилюйся… Ніякої війни не буде…». У той день я й подумати не могла, як сильно помилялася…

24 лютого 2022 року життя кожного українця змінилося назавжди. Прокинувшись зранку, щоб, як зазвичай, збиратися до ліцею, я почула слова, які неможливо забути: «Аню, розпочалася війна…». В мене був шок: як це можливо? Переді мною життя розгорнуло нову сторінку, яка розділила все на "до" та "після".

У перші дні ніхто не розумів, що робити. Українці не розгубилися, а об’єдналися в спільному бажанні швидкого завершення, про яке мріяв кожен.

З'являлися кумедні історії, які знижували ступінь напруги в тяжкій ситуації. Всі пам'ятають жінку, яка банкою з консервацією збила ворожий дрон, нескінченну кількість жартів про бавовну... Неможливо не згадати про одну з найпопулярніших пісень, яку співав тоді майже кожен українець, "Ой у лузі червона калина". Вона зігрівала душу своїми рядками та мелодією.

Слово "паляниця", яке дуже важко вимовити окупантам, стало символом всього українства.

Як же змінилося конкретно моє життя? Я моніторила всі новини, що транслювалися в прямому етері та слідкувала за ключовими подіями онлайн. Незвичне почуття страху та розпачу щодня огортало мене. Це була безвихідь. Я не могла зрозуміти, що буде далі і як складеться моє життя. Розуміння того, що в мене забирають щасливі роки дитинства було дуже болісним. Розпочався період дистанційного навчання. Ми добре знали, як навчатися онлайн після COVID-19. Маю визнати, що це мало величезний вплив на повсякденне життя здобувачів освіти.

"Людина - істота соціальна", — зазначав Арістотель. І потреба в спілкуванні була дуже гострою, особливо в той час. А перебування вдома, а не з однолітками, було складним випробуванням для кожного. 

Декілька речей, такі як навчання та малювання, допомагали мені зменшити рівень тривожності та постійного стресу. Тоді найголовнішим було навчитися відвертати свою увагу від жахливих новин про смерть сотень людей, руйнування великих міст та містечок. Це було нелегким, але основним для мене завданням.

Я дуже вдячна, що моя сім'я завжди була поруч. Спілкування з друзями приносило мені радість та віру в краще майбутнє.

Маю також згадати про відключення світла, що стало одним з переломних моментів для багатьох українців під час війни. Я сприймала його наявність, як щось належне... Хто б міг подумати, що це може бути інакше? Навчання стало ще складнішим. Інтернету для відвідування онлайн-уроків та виконання тестів не було. В будинку ставало все холодніше, через неможливість обігрівати його без електрики. Магазини працювали з перебоями… Людям доводилося ходити в різні мікрорайони міста, щоб купити необхідні продукти харчування...

Згодом все місто гуло від генераторів. Вони стали певним рятунком від блекауту.

Йшли дні, тижні, місяці… Я почала сприймати страшну війну, як частину свого життя…. Найкраще, що могла зробити в цій надзвичайно жахливій ситуації – це звикнути до складних випробувань долі. Ми потихеньку поверталися до очного навчання, яке супроводжувалося частими повітряними тривогами… Вони повільно ставали звичним явищем, яке більше не викликало страху...

Життя хоч і вносило свої корективи, але український народ залишався незламним.

Незважаючи на гострі суперечки між українцями про питання мови, політики та влади, нас неможливо розділити. Бо ми - єдині. А в єдності - сила. Я впевнена, що український народ зможе перемогти клятого ворога. Кожен українець буде пам'ятати тих, хто віддав своє життя задля нашої перемоги. Україна неодмінно стане вільною та незалежною країною!