Зельдіс Ілля, 10 клас, Запорізький ліцей “ОРТ-Алєф” Запорізької міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лукашенко Ірина Олегівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Тисяча днів війни представляє собою не лише проміжок часу, але й значний етап у житті, який залишає глибокі сліди в кожній родині, кожному серці та свідомості. Коли війна розпочалася, я був підлітком і навіть не зміг би уявити, що стану свідком таких драматичних подій. Проте реальність виявилася жорстокою та неминучою.

Ці тисяча днів війни змінили не лише мене, але й мою родину та наше життя назавжди.

Почуття перших новин про повномасштабне вторгнення справили враження сюрреалізму. Вибухи, що відбувалися на відстані, новини, переповнені страхом і невизначеністю, постійні розмови про можливі дії та маршрути втечі стали частиною нашого життя. Моя родина, як і багатьох інших, опинилася перед важливим вибором: залишитися чи евакуюватися.

Спочатку ми вирішили залишитися, сподіваючись на те, що цей кошмар незабаром закінчиться і жахливі події обминути наш дім. Однак з кожним днем ситуація погіршувалася.

Мої батьки, зокрема моя матір, завжди прагнули створити для мене безпечний і стабільний простір. Однак за обставин війни це виявилося неможливим. Тривоги, сирени, ночі, проведені в підвалі або під сходами, стали невід'ємною частиною нашої реальності. Спочатку я почувався розгублено, але поступово усвідомив, що в мені пробуджується нова відповідальність.

Війна примушує дорослішати швидше, і навіть у підлітковому віці мені довелося навчитися мислити більш по-дорослому.

До війни я був звичайним школярем, але тепер усе змінилося. Школа, яка раніше була місцем навчання й дружніх зустрічей, перетворилася на завдання нових реалій. Освіта перейшла в онлайн-формат; деякі вчителі виїхали за кордон. Ми навчалися на фоні звуків тривоги, а уроки часто переривалися через загрозу ракетних ударів. Незважаючи на ці труднощі, я продовжував навчатись не лише для досягнення наукових успіхів, але й тому, що відчував: освіта стала моїм інструментом у боротьбі з безпорадністю.

Навчання у військових умовах дало мені нове усвідомлення цінності життя. Я почав по-іншому сприймати реальність — значно більше цінувати час із родиною та кожну мить безпеки.

Замість звичайних підліткових турбот, таких як домашні завдання та екзамени, моє життя заповнили серйозніші питання: як допомогти батькам і які кроки вжити для захисту себе від потенційних небезпек.

Протягом цього періоду моя родина пережила множинні зміни. Хоча мій батько не пішов на фронт, він активно залучився до волонтерської діяльності, підтримуючи наших військових та внутрішньо переміщених осіб. Ми всі організовували збори коштів і предметів для допомоги потерпілим від війни; я займався сортуванням речей і пакуванням гуманітарної допомоги.

Це стало нашою життєвою реальністю під час війни — безперервне прагнення до виживання та бажання підтримати тих, хто опинився у більш складних умовах.

Мій шлях за 1000 днів був важким, але кожен день війни формував мене як особистість. Хоча часом було дуже важко, я вірю , що наша країна переможе, і ми, молодь, зможемо відбудувати нашу країну і зробити її ще сильнішою та процвітаючою.