Крилас Валерія, учениця 9-А класу СШ №120

Вчителька укр.мови та літератури Толстик Ніна Володимирівна

Конкурс єсе “Війна в долі моєї родини"

Після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну у кожного українця починається своя історія.

Війна в моєму житті розпочалася так… Я прокинулася о п`ятій годині ранку від того, що мене розбудила мама зі словами: "Почалася війна…". Я не відразу зрозуміла, що відбувається, та думала, що це все сон... Підійшла до вікна; моє серце, здається, перестало битися на декілька секунд, адже я почула звук пролітаючої над моїм будинком ракети.  Відразу почалася сирена, до цього моменту я ніколи її не чула та сподівалася ніколи не почути.

Усі мої думки були зайняті переживаннями за близьких людей, бо після побаченого за вікном та в новинах було зрозуміло: усе це дуже серйозно. Я всім серцем сподівалася, що мої друзі та родичі не постраждали.

У такому напруженому стані ми з родиною пробули весь лютий. Постійно чули вибухи, тривога стала чимось повсякденним, і, найстрашніше, ми почали звикати до всього цього.

Коли ситуація в країні трішки покращилася, ми з родиною почали займатися волонтерством. Мама працювала та продовжує працювати волонтером в лікарні, а я допомагаю тваринкам, постраждалим через воєнні дії.

Життя начебто почало покращуватися, але жити нормальним життям уже не вдасться, бо ті події, що довелося пережити, повністю мене змінили.

Найжахливішою подією за період війни була зустріч віч-на-віч зі смертю, коли за 500 м від мене та моєї подруги був приліт. Ми побачили, як у машині живцем горіли люди, як почалася паніка в натовпі. Усі почали кудись бігти, ховатися, а я просто завмерла.

Через кілька хвилин пролунав ще один вибух, знову-таки приліт, але вже трохи далі, ніж попередній. І лише після цього я змогла повернутися до реальності. Ми почали швидко бігти до укриття, але чули в цей час ще кілька вибухів поспіль. Моє серце тремтіло з величезною швидкістю.

Випивши води та нормалізувавши подих, я заспокоїлась. Після закінчення сирени ми повернулися додому, я досі перебувала в шоковому стані. Почавши читати новини, я була шокована: загинуло і постраждало стільки людей, і серед них могли бути і ми з подругою, але дивом залишилися живими. Кілька днів я відходила від цієї події.

Згодом усе нормалізувалося. Досить довгий період у нас усе було добре і почали з'являтися надії на те, що все закінчиться незабаром. І ось знову серія вибухів, цього разу я була вдома, але одна. Зв'язку не було. Вибухи тривали, вікна тремтіли. Згодом виявилося, що це була масивна атака по нашій країні, було випущено понад вісімдесят ракет, половину з них збило наше ППО. Загиблих і поранених була величезна кількість. Напевно, саме після цієї атаки по нашій державі я нарешті усвідомила, що це справжня війна і вона, на жаль, закінчиться не скоро.

Я сподіваюся на краще, щоб якнайменше людей постраждало у цій безглуздій війні і в усьому світі настав мир. Люди перестали вбивати одне одного через безглузді причини. І ми нарешті змогли б поглянути на чисте небо без страху в очах!