З початку повномасштабної війни зоозахисна організація UAanimals рятує тварин з прифронтових територій, лікує та переправляє їх за кордон. Або знаходить нових власників в Україні. Близько півсотні волонтерів зберегли сотні тварин: собаки, ведмеді, леви

Інтерв'ю із зоозахисницею Ольгою Чевганюк записали журналісти телеканалу "Інтер" та передали до Музею.

Ми в UAnimals рятуємо весь час тварин, і є дуже багато точкових історій, які дуже глибоко торкають наші серця. Рятуємо ми безпритульних тварин, домашніх тварини і диких тварин. Кілька таких історій, які, можливо, найбільше запам’ятались. Готова поділитись.

Одна із історій – це історія про лабрадора Сенсея. Багато хто бачив фотографії, які з’явились після звільнення Київської області. І така фотографія є дуже чуттєва, де на фоні зруйнованого Ірпеня лежить лабрадор, і його начебто торкається його власник. Багато хто подумав, що це історія зворушливої зустрічі, але насправді ні. Власник цю собаку покинув, вона лишилася без догляду. І що ще робить цю ситуацію ще сумнішою, це те, що насправді собака дуже хвора. У неї серцева недостатність, у неї пухлина в шлунку, в неї паралізовані лапи.

За війну ми вивезли з України близько п'ятдесяти левів!

Ну, власне, UAnimals почали допомагати, і ми почали збирати донати на цю собаку. З гарних новин це те, що її вдалось поставити на лапи, вона почала ходити. В неї знайшлись власники, які готові були взяти таку складну тварину, доглядати за нею, брати відповідальність.

Є історії в які дуже важко повірити. Але , мабуть, ми з вами не все знаємо про собак, про їхню надзвичайну чутливість.

Одна з таких історій також про лабрадора, який опинився з нашими військовими. І власне, військові розповідали, що був випадок, коли собака дуже сильно гарчав, проявляв якісь емоції і намагався відтягнути бійців. Врешті вони його послухали і відійшли разом із собакою на територію поряд, і на те місце, де вони знаходились, впав снаряд. Чи це чудо, чи це якась собача інтуїція, чи що це. Ми звісно не знаємо, але факт лишається фактом. От такі невидумані історії з вуст наших з вами бійців. На жаль, з цим собакою пізніше трапилось горе, тому що він був травмований. Його лікували в лікарні. Після чого він знов повернувся до бійців, але все ж таки загинув під час чергового обстрілу.

Під час війни, за весь цей час ми вивозимо велику кількість таких тварин за кордон.

Хочеться наголосити ще і ще, що дикі тварини – це не іграшки, і вони не можуть жити вдома у людей.

І на жаль, виявляється, що диких тварин таких, як левів, наприклад, їх дуже багато в приватних руках. Буквально вчора ми вивезли з Харкова левицю. Як виглядала ця історія позавчора. Нам написали про те, що просто по Харкову на якійсь території за забором сидить левиця. Вона туди сама перестрибнула, тобто це не якась безпечна закрита територія. І вона там просто розгулює. Вийшов на зв'язок з нами поліцейський, ми почали з ним взаємодіяти, розповідати, як краще діяти, що зробити. Був дуже важкий момент, тому що треба розуміти, що поліцейські… вони, на жаль, не орієнтуються в тваринах так, як орієнтується команда  UAnimals.

І просто телефоном Наталія Попова – це людина, яка в нас відповідає за порятунок диких тварин – намагалася зрозуміти вік тварини, вагу тварини. Тому  що, наприклад, для того, щоб десь помістити в безпечне місце, де немає для неї загроз і де вона не є загрозою для людей. Для цього їй потрібно ввести певні препарати для того, щоб вона приспала тимчасово. Потім помістити її кудись і далі вирішувати, як її вивозити, чия вона. Було досить ризиковано, тому що поліцейські сказали, що це доросла левиця, десь кілограмів 100. Їй дали ці препарати. На щастя, все добре, але коли ми своїми очима побачили цю левицю, ми побачили, що це молода левиця, їй насправді рік. Тому… але не робити цього ми не могли. Звісно, ми дуже сильно стали переживати за її здоров’я, щоб все було добре. Закінчилось все прекрасно.

Команда вирушила, як тільки про все дізналася. Вирушила відразу до Харкова з необхідним обладнанням, з необхідними людьми, зі супроводом. Вдалось, на щастя, її помістити в автівку спеціальну нашу і перевезти власне до притулку. Під Києвом в нас є так званий притулок для диких тварин, де ціла команда спостерігає за тваринами з тою метою надати їм після цього максимально хороші умови.

Отаких левів ми за війну вже вивезли близько 50. Я вже зараз не знаю, скільки. Але так виявляється, що це надзвичайно сумна статистика про українців, які не розуміють, що тварину неможна держати вдома.

Один раз ми евакуювали ведмежа. Ведмежа жило дуже багато років на Закарпатті, точніше на заході воно жило п’ять років в ресторані. І через те, що в ресторані його неправильно годували, йому давали цукор, неправильну всю їжу, яку ведмедям їсти неможна, тому що це така була забавка для відвідувачів. Він став дуже великої ваги, тобто надзвичайно важкий, в два чи три рази більший ніж норма. І для того, щоб перевозити цього ведмедя, а перевезли ми його в Румунію, врешті решт… Коли вже домовились із власником, тому що були проблеми з тим, щоб домовитись з власником, перевезли в Румунію. Ми для нього будували спеціальну клітку. Ми купляли матеріали, шукали майстра і робили клітку. Ця клітка просто схожа на цілий будинок, але ми мали пересвідчитись, що точно вона витримає його вагу, силу.

Якщо повернутись до левів, то ми таких левів перевозимо через Познанський зоопарк. Там в нас є прекрасні партнери, які погоджуються тимчасово приймати таких тварин, надавати їм умови. Якщо потрібно десь підтягнути питання, по здоров’ю. І після цього такі леви відправляються по всьому світу в притулки, заповідні зони. Звісно, з левами – це Африка перш за все, де в них є гідні умови, що теж окремо робота і праця, тому що не кожен заповідник чи зоопарк за кордоном, який так себе називає, він є добросовісним і там правильно відносяться до тварин. Тому тут ще важливе питання компетенції людей, з якими ми співпрацюємо.

Тому що звісно у UAnimals одна єдина мета – зробити так, щоб тваринам було добре.

Таких історій насправді дуже багато. Історій, коли волосся стає на дибки, таких історій, на жаль, дуже багато. З останніх таких, що мене особисто вразили, це історія про двох собак із Донеччини. Не пам’ятаю вже назву міста, але з Донеччини, з невеличкого містечка.  Нам ще кілька місяців тому писали про те, що скоріше за все продовольча проблема.  І дійсно, місто окуповане, доступу везти якісь харчі не дають. Страждають люди, страждають тварини. І якимсь дивом чоловік, місцевій мешканець зміг все ж таки вивезти тварин і передати їх волонтерам на сусідній території. Звісно, ці кілька собак, вони просто скелети. Це собаки, яких треба рятувати. Їм потрібно соціальне харчування, але чудом, будучи в таких умовах, людина вивезла.

І ми дізнались про те, що власниця собак померла від голоду. Ми з’ясовували якийсь час, що саме. Це настільки дійсно проблема з відсутністю їжі, коштів чи це щось інше. Там історія і в одному, і в другому, тобто жінка по-перше через відсутність їжі більшість їжі віддавала синові і менше сама їла, але в неї стався дефіцит і певні психічний стан, з яким вона просто не дозволяла, щоб була можливість… не дозволяла їсти. Це звісно страшне, що люди в цьому живуть. Це поряд.