Я мав два шляхи: або на цвинтар, або сюди, у київський Інститут хірургії та трансплантології імені Шалімова.

 У мене складний діагноз – ниркова недостатність. Хвороба дуже важка, нирки перестають працювати, кров не очищається, і в результаті відбувається інтоксикація всього організму. Недуга прогресувала швидкими темпами, і єдиним порятунком була процедура гемодіалізу тричі на тиждень. Довічно!

Коли на Донбасі почалися воєнні дії, я в буквальному сенсі опинився на межі між життям і смертю. Через постійні обстріли в горлівській лікарні раз у раз пропадала електрика. Та й витратних матеріалів для процедури в медустанові бракувало. Купити ж їх самостійно я не міг. Живу сам, дружина померла, пенсії не одержую вже кілька місяців поспіль.

Я сказав синові, мовляв, усе, тут мені нічого не світить. Але він відповів: «Почекай, батьку, є один варіант». Разом зі своїм начальником, директором шахти «Комсомольська», знайшов номер гарячої лінії Гуманітарного Штабу Ріната Ахметова. Вони туди зателефонували, розповіли про ситуацію. Потім вислали підтверджувальні документи. І, знаєте, я отримав допомогу без зволікань.

Я буду в столиці ще приблизно місяць. Але весь час на зв'язку з Горлівкою. Справи там поки йдуть катастрофічно. Я постійно телефоную до горлівської лікарні – там відповідають, що немає ні діалізаторів, ні доброї половини працівників. Відновити процедури неможливо.

 До того ж і дому в мене на цю зиму фактично немає. Частину будівлі зруйновано через обстріл, знесло дах, вибило вікна та двері. Де знайти гроші на ремонт, я не знаю.

 У планах поїхати до дітей, виписавшись з Інституту імені Шалімова, переоформити пенсію за новим місцем проживання. Якщо пощастить, після весни власними силами якось почну відновлювати будинок.