Мені сімдесят років. У мене троє дітей і шестеро онуків, які зараз роз'їхалися по світу. Поруч залишився тільки один син. Після початку війни в Слов'янську вимкнули газ і світло, доводилося виживати в темряві й холоді. Найбільше мене шокувало, скільки війна забрала життів ні в чому не винних людей.

Я плачу щодня від неможливості щось змінити. 

Я зараз живу з чоловіком, який хворіє і майже не пересувається самостійно. Я розумію, що через вік можу не побачити перемогу України, але мені б дуже хотілося, щоб настав мир і мої рідні повернулися додому.