24 лютого Людмилу розбудив потужний вибух. Жінка спершу не зрозуміла – це вітер чи землетрус. Дзвінок сина розставив все по місцях – почалася війна.

Спільне горе об’єднало велику родину і друзів в невеличкій сільській хатині, куди було вирішено виїхати, щоб пересидіти найстрашніше. Людмила згадує, як вагалася, чи виїжджати за кордон з дітьми, та все ж прийняла рішення залишитися із чоловіком. Це принесло спокій і впевненість. Зараз Людмила вже адаптувалася до життя у війні, а щоб бути корисною, долучилася до волонтерської роботи в Васильківському Будинку культури, де разом з однодумцями плете маскувальні сітки.