Меюс Маргарита, 16 років, учениця 11 класу Левенцівського ліцею, с. Левенцівка, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Прокопенко Анастасія Михайлівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Я пам'ятаю, як 23 лютого 2022 року я лягала спати, навіть не підозрюючи, що може розпочатися війна. 24 лютого 2022 року вночі почався відкритий військовий напад росії на Україну. Вранці я прокинулася через вибухи, від яких здригалися шибки, двері, навіть ворота на паркані. Мені було дуже страшно. Ми з татом одразу ж увімкнули телевізор та почали дивитися новини. Президент України Володимир Зеленський оголосив військовий стан по всій території України.

Того ж дня ми зібрали всі необхідні речі та документи на випадок, якщо б почалася евакуація. Постійно моніторили новини. Увечері ми всією родиною зібралися в хаті. Нас називають «Кайдашевою сім'єю», бо усі ми живемо однією великою родиною. Моя улюблена тітка Ілона почала розповідати, що рано вранці вона поралася по господарству і в неї над головою пролетіло дві ракети, та так свистіли, що все почало здригатись. Того ж вечора на вулицях мого села вимкнули світло. Вдома теж потрібно було дотримуватися світломаскування, тому ми позакривали усі вікна в будинку. Лягати спати було дуже страшно, особливо першу ніч. Тоді я усвідомила, що таке війна. Я відчувала страх, біль, переживання. Мені було шкода тих людей, які залишилися без дому та своїх рідних.

Цього дня я зрозуміла, що війна може дійти до мого села, що потрібно піклуватися та переживати один за одного.

У моїй родині з початку війни відбулися зміни: коли лунає сигнал повітряної тривоги ми проходимо до бомбосховища та завжди маємо у коридорі будинку тривожну валізу. Також ми почали проводити більше часу разом та більше спілкуватися.

Я зрозуміла, якою ціною дається наше життя, бо наші воїни борються за свою Батьківщину, віддаючи своє життя на війні за нас.

Після початку повномасштабної війни мене приголомшило те, що війна губить дитячі мрії, гинуть невинні люди, які живуть у страху, що завтрашній день не настане. Мені навіть не спадало на думку, що у 21 столітті люди можуть бути такими безжалісними та бездушними.

Сьогодні Мир для мене – це, коли ти прокидаєшся не від сигналу повітряної тривоги, не від вибухів, а спокійно лягаєш спати та не думаєш про те, що завтра може не настати. Мир – це коли люди ставляться один до одного з розумінням та допомагають тим, хто цього потребує.