Жителька Кам’янського розповідає, як почалося її «нове життя». 

Я спала у своєму ліжку, коли мені подзвонила подруга, яка живе біля аеропорту в Дніпрі. Вона мене розбудила, сказавши, що їх бомблять, тож вони їдуть сім‘єю до мене у Кам’янське. Так і почалося наше «нове життя». 

До речі, 24 лютого на 9:00 я була записана на манікюр. Звичайно, того ранку я на нього не пішла. Потім було не до цього, і тепер, коли я дивлюся на свою нігті без манікюру, я завжди знаю, через кого це все!

Війна сильно вплинула на моє життя: це і зменшення моєї заробітної плати, і усвідомлення того, що так неможливо жити.

Зараз я числюсь на роботі, але ми туди не ходимо, хоча поки нам трішки платять. Я шукала іншу роботу, але, крім продавців, в нашому місті нічого немає. На їжу мені вистачає, може, не на ту, якої хотілося б, але мені потрібна операція, а на неї вже коштів немає.

Всі мої рідні живуть поряд зі мною, а коханий воює в ЗСУ. Моя допомога армії та мирним людям була у тому, що разом з іншими мешканцями Кам’янського ми будували захисні споруди для міста. Тисячі людей копали, носили, а ті хто не зміг допомогти фізично, несли гроші, продукти, мішки і багато чого іншого потрібного. Це було неперевершено!