Павленко Дарина

КЗ «Жовтоярська гімназія», учениця 9 класу

Надихнув вчитель української мови та літератури - Олейник Людмила Луківна

«Чому бути українкою - це моя суперсила»

Україна рідний край, моя Батьківщина! Тут живу я і мої батьки. І тут живе талановитий, працьовитий народ-українці.

Увесь український народ будує нову державу, аби в ній усі були щасливі.

Я пишаюся тим, що живу в Україні. Саме тут, а не де-небудь в іншій державі.

Немає нічого милішого за рідну землю. На все багата країна: ліси, поля, моря, гори, нічим її Бог не обділив. А найголовніше-це люди. Які вони! Розумні, щирі, відверті! Цю землю не вибирають, як не вибирають своїх батьків. Це скарби, даровані Богом!

Перемагає завжди добро ( і не тільки в казці).

Я пишаюся тим, що я є часточкою моєї України, її кровинкою. Озирнімось довкола і ми побачимо безліч таких часток і кровинок, з яких і складається наш народ, наша Україна.

На жаль, дуже часто життя наше і життя рідного краю перетворюється на розбурхану стихію.

Двадцяте століття. Замайорів жовто-блакитний прапор над Україною, символізуючи стиглі поля та блакитне мирне небо. А тоді нашу землю ділили, розривали, шматували. І ось настав 1933 й рік. Він чорним круком пронісся над Україною, перетворивши більшість її земель на кладовища. Не встигла країна оплакати своїх синів та доньок, як запалахкотіло полум’я Великої Вітчизняної війни. Спільне горе об’єднало народ на боротьбу. Довга ніч війни закінчилася.

Зійшла зоря Перемоги. Безмежною була радість кожного, раділа Україна, але зі сльозами на очах.

Зліт і падіння-це наше життя. Багатьом людям здавалося, що політ почався 24 серпня 1991 року. Люди вірили в те, що саме в цей день здійснилися мрії минулих, теперішніх і майбутніх поколінь. Але, на жаль, сучасні політики не хотіли вчитися на помилках князів та гетьманів, які пізно зрозуміли, що все лихо в державі від сварок та розбрату. Не може об’єднатися пиха і скромність, багатство і бідність, безчестя і гідність, жорстокість і гуманність.

Ми вірили, що цей день настане. Але нашу віру перервала ніч 24 лютого 2022 року, коли на територію Луганської області зайшла перша колона російських танків.

Зараз Україна захищає свою незалежність, відбиваючи широкомасштабну агресію Росії.

Якщо уявити, що країна-це дім, то Україна все ще в процесі будівництва. Є міцний фундамент-століття боротьби за можливість жити в єдиній і незалежній Україні. Є стіни- Конституція і законодавство, які дають можливість людям мати свободу і захищати свої права, а також обов’язки. Є дах- визнання незалежності і суверенітету України іншими країнами. Але в цьому великому спільному домі є ще сусід, який хоче відібрати цей дім, а його головних оборонців знищити.

Я навчаюсь в дев’ятому класі. І хоч не маю власних коштів, але, за допомогою батьків, долучаюсь до благодійних акцій «Підтримай воїна», «Ліки для ЗСУ», «Смілива гривня» . Ми підтримуємо ЗСУ, тому що завдяки їм я зараз живу і навчаюсь, а вони кожного дня, ризикуючи власним життям, оберігають нас.

Я щиро вірю, що Україна знову стане єдиною і нероздільною. Настане день, коли над усією нашою державою буде не просто блакитне, а мирне небо. І як хочеться, щоб ми жили у вільній країні. І щоб завжди на наших вустах звучало виборене слово «перемога».