Коли дізналися про початок російського вторгнення, разом з Сином та збірною Донецької обл. був на чемпіонаті України з боксу у місті Луцьку.

Найбільша трудність була моя безпорадність, бо я реально не знав, що робити.

Одна із страшніших подій, що викорбувалась у моєї пам'яті, коли колона ворожої техніки під'їхала до нашого помешкання ,це був дитячий садок у місті Пологи. Там ми з дітьми та ще декілька родин знайшли прихисток, та відкрила вогонь, я встиг всіх загнати в укриття і там пересиділи, але я просто розумів ,що може однім обстрілом не закінчиться, потім може бути зачистка, але слава Богу, все обійшлося.

Практично з гуманітарними проблемами не стикнулися. Запас їжи був ,а по воду ходили у колодязь.

Маю другу пожиттєву групу інвалідності,але я особистий тренер свого Сина, який є боксером Національної Збірної України,і досі я його треную ,та продовжуємо готуватися до міжнародних змагань.

Війна застала мене з Сином, з якім і досі ми разом.

Початок війни залишився тільки у пам'яті , але зтерти ніяк не можна, а дуже хочеться.