Незважаючи на жахливі воєнні дії на території Луганського району, Віра Олександрівна нічого не боїться. Жінка живе з Богом в душі, ходить до церкви, а міцна віра дає сили. Вона впевнена, що саме тому її будинок цілий та неушкоджений. Єдине, про що так журиться жінка – що не бачила сім років свого сина та онуків. Її найзаповітніша мрія, зустрітися зі своїми найріднішими людьми та більше ніколи не розлучатись.