Мене шокувало, що росіяни напали. Мої рідні живуть за кордоном. Просили, щоб я переїхав до них. Я сказав, що з України нікуди не поїду, буду тут жити. Якщо б я поїхав, то тут би розбазарили хату. Хоч старенька хатка, але все одно треба якось доживати. Долі моєї немає. 

Мені в 2017 році повернули статус інваліда дитинства. У мене третя група. Жебракувати не ходжу, тільки допомагаю дітям. У мене маленька пенсія. 

Тепер підпрацьовую - людям допомагаю то загрібати, то замітати. Гроші не беру, кажу: «Дайте тільки на продукти». У мене карточку вкрали. 

Після війни мрію з рідними зустрітися, обійняти їх, хоч вони не спілкуються зі мною. Ходжу в церкву, молюся, свічки ставлю за упокій, за здоров’я. І кожну дев’яту годину стою на колінах, прошу, щоб війна закінчилося, менше вбивств було.