Семенюта Вероніка

8 клас, Комунальний заклад «Степанецький ліцей – опорний заклад загальної середньої освіти» Степанецької сільської ради об’єднаної територіальної громади Черкаської області

Вчителька, що надихнула на написання – Ничипорчук Катерина Валентинівна

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Я – українка, і я цим пишаюсь! Горджусь тому, що народилась та проживаю в такій прекрасній країні, як Україна! Бо, дійсно, бути українцем – значить бути сильним та сміливим!

Кожного дня ми переживаємо за тих, хто захищає нашу державу. Це наші справжні Герої, наші захисники і захисниці, які жертвують кожної миті найдорожчим – життям заради нас, заради нашої неньки України.
Але мало для того, щоб лише перейматися долею наших воїні на фронті. Потрібно ще й допомагати їм. І наші батьки, по можливості, надають їм допомогу. Надсилаючи кошти для бійців ЗСУ, донатять на техніку, щоб вони могли давати гідну відсіч ворогам.
Ми, діти, теж не стоїмо осторонь від цієї великої справи. Нашим захисникам надсилаємо малюнки, пишемо листівки, щоб хоч трішечки їх підбадьорити, звеселити, щоб хоч на хвилинку в них з’явилися теплі спогади про домівку, сім’ю, з’явилась упевненість у тому, що їх чекають, не забувають про них. Адже вони виконують найтяжчу роботу – б’ють ворога.
Я теж намагаюсь зробити щось потрібне для перемоги. Допомагаю виготовляти окопні свічки, які наразі так необхідні для наших захисників там, на сході та півдні нашої Вітчизни.

Могутня, ніким не підкорена, наша держава! Це моя Україна!

Наша Батьківщина – це ті місця, де ми народились, де кожного ранку ідемо до школи. І я цим пишаюся найбільше. Я вільна, і ніколи не хочу бути рабинею. Тому й не здаємось, а йдемо вперед. Для того, щоб пошвидше вигнати ворога з нашої держави, не потрібно боятися. Треба діяти! Якщо ж будемо це робити всі разом, то перемога настане швидше! Через це багато моїх співвітчизників стали донорами крові, щоб рятувати життя наших героїв, волонтерами, які допомагають з гуманітарною допомогою, навіть ризикуючи власним життям. Довозять все необхідне для наших захисників у найгарячіші точки.

Ми, хоч ще і діти, але можемо теж стати волонтерами, наприклад, виготовляти власними руками іграшки або поділитись своїми з дітьми біженців. Так можна вчинити і з одягом. Бо лише допомагаючи один одному в цю тяжку для нашої країни хвилину, ми зможемо наблизити перемогу.

І саме такі дії нас і об’єднують усіх – наш Народ і нашу Україну.

Я дуже сподіваюсь, що зовсім скоро настане мир. Знову з’явиться радість на обличчях дитячих і дорослих. До родин повернуться живими та здоровими сини, батьки. І все буде гаразд. Ніхто більше не чутиме жахливих звуків ракет, шахедів, канонади, страшних вибухів, що руйнують все навколо. Повсюди настане тиша, мирне небо над головами…
Все буде, як раніше. Всі забудуть про страшне слово «війна».
Тож я поки що буду допомагати всім, чим зможу, наближати Перемогу!