Кубова Софія, 15 років, учениця 10-Б класу Літинського ОЗЗСО 1-3 ст. Номер 1

Вчитель, що надихнув на написання есе: Бондарчук Лариса Василівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Я погано пам’ятаю події 2014 року, коли на територію нашої, змореної від революції, держави прийшла війна. Темно-зелені машини їхали на Схід, автомобілі із загадковою для мене цифрою «200»-на Захід. Але так я вперше зрозуміла, що почалось щось страшне. Те, що у моїх друзів відбирало батьків, а у їх матерів-сон. Дорослі називали це «війною», хоча значення цього слова у 7 років було складно зрозуміти.

Дитячі очі бачили лише моторошну, високу й худорляву жінку з довгими руками, яка кожного разу лишала шрами на серцях моїх співгромадян. Так у серпні вона залишила перший, один із найглибших-Іловайськ. Місяці були похмурими й сірими, не рятувало ні ясне сонце, ні яскраві зорі. Відчуття спустошеності та безсилля стали постійними гостями мільйонів душ, серед них і моя. Я вперше відчула, такий чіткий страх невідомості.

Хто міг подумати, що кожен українець муситиме пережити це знову? 8 років потому холодного лютневого ранку для кожного стало зрозумілим, що війна-це не щось далеке і вже забуте. Тепер вона не просто у тебе вдома, її смертельний подих відчувається прямо за спиною.

Тепер кожні розмови з батьками, рідними, друзями та однокласниками зводяться до війни. Щоранку ми звикли заходити в соціальні мережі, щоб прочитати новини, а щовечора-слухати, чи немає повітряної тривоги, аби спокійно лягти спати. Такі наші реалії, до яких ми мусимо звикати.

Але залишаються речі, до котрих звикнути неможливо. Ці шрами, найглибші та найболючіші, не заживають. Вони-це Буча ,Маріуполь, Ізюм, Миколаїв, Запоріжжя. Не так страшні навіть зруйновані будинки, магазини, торгові центри, як відібрані життя та зламані долі. Тепер на дитячих майданчиках замість дітей-порожні гойдалки, а замість новобудов-руїни.

Мир, котрий ми завжди вважали звичайною складовою нашого життя, виявився для нас найважливішим. За нього потрібно боротись, навіть з найлютішим ворогом.

Життя - це не кохання, не гроші, навіть не щастя. Це воля та мир. Адже без них усе інше в тебе можуть забрати так само швидко, як і подарувати. А доки господарюєш на власній землі-ти єдиний художник свого життя.

Я вірю, що настане той час, коли любов переможе ненависть, а добро - зло. Закінчиться найдовший лютий для українців, і навіть у смерті ми знайдемо життя.