Колос Ксенія, 10-А клас, Каховська спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 з поглибленим вивченням іноземних мов Каховської міської ради Херсонської області

Вчитель, що надихнув на написання есе: Соколухо Вікторія Сергіївна

"Війна. Моя історія"

Що для мене війна? Відповідь на це питання зможуть дати мільйони знедолених людей. І у кожного вона буде своя...

Зазвичай, вранці мене будив дідусь. Він тихенько відчиняв двері кімнати і лагідно шепотів: «Ксюнєчка, прокидайся, бо запізнишся». Того ранку він цього не зробив… Пішов у засвіти... І саме 24 лютого ми мали відбути дев'ять днів його світлої пам'яті та помолитися за його чисту душу у храмі, але не змогли...

О п’ятій ранку мене розбудила мама. Пам’ятаю, як швидко підскочила з ліжка після її стривожених слів: «Вставай. ВІЙНА!». Одяглась, витягла з рюкзака підручники і похапцем кидала в нього якісь речі. Я ніколи не забуду почуття невимовної туги під час прощання з бабусею. Сказавши «Бувай», наче відчула, що не бачитиму її дуже довго.

А коли обіймала тата – в серці щось защемило, воно благало не відпускати найріднішого. Все відбувалось настільки швидко, що ми навіть не відразу зрозуміли: незвичні звуки, які лунали за вікном – то стрілянина і вибухи. За декілька кілометрів від Каховки вже йшли жорстокі бої.

А потім був шлях довжиною в життя. Дорогою до Херсона нам назустріч їхали лише військові машини. Старший брат тримав кермо тремтячими руками і, здавалося, ніби в якийсь момент зламається педаль газу. Він вперше їхав настільки нервово. Переїжджаючи міст Каховської ГЕС, подумки попрощалася і навіть не уявляла, що вже більше її такою не побачу.

Доки дісталися до Херсона, в небі над містом вже, наче зловісні круки, кружляли Z-гелікоптери. Ми вирішили їхати до Черкас, де жили родичі. Два дні жахливої дороги. Стомлені, брудні, голодні, мріяли про одне – трохи відпочити. В їдальні гуртожитку, де довелося оселитися пізно ввечері, нам запропонували макарони, вибачаючись, що ті вже холодні. В той момент захотілося заплакати, адже ніколи в житті я не куштувала таких смачних макаронів.

Тієї ночі поспати так і не вийшло. Двічі лунала повітряна тривога, небо розривали гучні вибухи. Ми сиділи в невеликому сирому підвалі. А поруч з нами – близько трьохсот людей. Хтось пошепки розмовляв, хтось читав новини в телефоні, хтось подумки молився, а хтось тихо співав: «...Ще нам, браття-українці, усміхнеться доля...».

Зі спогадів, які не хочеться ворушити, – надія, з якою ми чекали на прихід весни. Та весна на Черкащині виявилася суворішою за херсонську зиму. Березень приніс 15-градусні морози, а у нас закінчувалося пальне. Чоловіки були змушені випилювати ліс, а діти та жінки з обмороженими обличчями голіруч носили важкі дрова, щоб хоч якось зігрітися.

В обмін на продукти, ми ходили вручну чистити кукурудзу, роздираючи долоні до кривавих мозолів. З настанням тепла я разом з мамою працювала в садку, на сусідських городах, на гарбузових полях місцевого фермера. Ввечері сильно боліла спина і мліли руки, все тіло зуділо від укусів комарів, однак на світанку ми знову ставали до роботи.

У грудні 2022-го переїхали до Одеси. Ніжне зимове сонечко, свіже морське повітря, щирі та чуйні одесити повернули нам втрачений спокій, наче перенесли на мить додому, та й рідна Херсонщина неподалік.

Це був саме той час, коли потужні ракетні атаки росіян призвели до блекауту. Я вперше виконувала домашні завдання на ящику з-під овочів, заряджаючи свій телефон між полицями з крупами та вітриною з цукерками у магазині – найближчому «Центрі незламності».

З дитинства боялася темряви, думала, що в ній живе нечисть. Виявилося – нечисть жила поруч, а темрява – не така й страшна, як здавалося…

Якось раптово подорослішав мій молодший брат і швидко постаріла мама. Її чудові карі очі, котрі колись палали вогнем щастя та радості, згасли.

Війна показала мені, як можуть змінюватися люди. Неймовірно боляче, коли найближчі стають чужими, у той час, як чужі простягають руку допомоги.

Я, як і всі українці, дуже втомилася від цієї проклятої війни. Розумію, що нам треба вистояти. Знаю, що мусимо триматися і обов'язково перемогти. Перемогти заради життя на нашій вільній українській землі!