Пушинська Ірина Олександрівна, 15 років, учениця ліцею №4 НМР Дніпропетровської обл.

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Ігнатенко Оксана Віталіївна

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

1125… Що для історії ця цифра? Багато це чи мало? На жаль, на сьогоднішній день вже понад 1125 зруйнованих дитячих доль, серед яких 383 маленьких янголи загинули, а 742 дитини отримали поранення різного ступеню тяжкості. Як би не сумно було, але ці цифри не остаточні.

383 рази хтось не посміхнеться більше матусі, не отримає омріяний подарунок на Різдво, не сяде за шкільну парту, не закохається…

У той час, коли наші славні, мужні воїни боронять нашу землю, наш сон, наші мрії про майбутнє, що можу зробити я? Як наблизити Перемогу, який обрати шлях? Кажуть, зараз у кожного свій фронт: у когось творчий, у когось волонтерський, виробничий, а мій – навчальний. Я вважаю, що навчаючись в школі, я набираюсь базових знань, що допоможуть у досягненні моєї мети. Для мене дуже важливо у майбутньому стати освіченою людиною, що принесе користь моїй Україні.

Тому окрім шкільної програми, моє дозвілля зайняте читанням книжок, що подобаються саме мені, самоосвітою, розвитком творчих здібностей. Абсолютно усі досягнення та звершення мають позитивний вплив на моє майбутнє життя. Я впевнена, що майбутнє нашої країни, яка потерпає від тортур заради волі народу, лежить на плечах нового покоління.

Тому моя задача - працювати не покладаючи рук. Навіть якщо мій внесок буде не таким вагомим як на полі бою. Я ще остаточно не визначилася з майбутнім фахом, але знаю точно, що яку б професію не обрала, я віддам усі свої знання та сили на розбудову нашої України, її гідного місця серед європейських країн.  

Ми звикли знати тих героїв, яких бачимо з екранів, про яких чуємо в новинах з фронту, але це лише верхівка айсберга. Насправді, мільйони українців щодня роблять свій внесок у нашу спільну Перемогу: хтось виїжджає на ремонт, щоб дати людям світло, тепло, дати можливість дізнаватися останні новини з Інтернету, хтось прибирає наше місто після нічних обстрілів, хтось допомагає самотнім закрити розбиті вікна.

Я закликаю після Перемоги відзначати всіх тих людей, справи яких є маленькими - великими Перемогами кожного дня.

А нам, школярам, потрібно також працювати на своєму фронті, тим самим наближаючи країну до Перемоги, щоб безневинні смерті маленьких українців не були даремними!