У перший день війни я прокинулась від вибуху. Спочатку нічого не зрозуміла, але потім пролунав другий вибух, і стало зрозуміло, що почалось щось страшне. Я підійшла до вікна і побачила заграву з боку Краматорська. Потім почались прильоти снарядів і в Дружківку. Я нікуди не виїжджала, бо у місті залишаються мої старенькі батьки.

Коли не вистачало ліків в аптеках через перебої з поставками, я просила друзів вислати медикаменти з інших областей. 

Зараз я вже звикла до війни. Пояснюю дитині, як себе поводити у небезпечних ситуаціях. Майбутнє мене хочеться бачити мирним, аби мій син почав ходити до школи та жити нормальним життям.