З Добропілля я нікуди не виїжджала. Вірю, що все буде Україна. З перших днів війни наші хлопці стійко тримають оборону. Ми з двома дітьми виживаємо під обстрілами. Перебуваємо у постійному стресі, бо за вікном кожного дня чути вибухи. До Покровська від нас всього двадцять кілометрів. Страшно, а що робити? Я виїжджала з дітьми до Вінницької області, але довелось повернутись.

Складно без власного житла. 

Я намагаюсь триматись і вірити у світле майбутнє. Мрію про закінчення війни.