У перший день війни мені зателефонувала донька з Дніпропетровської області. Коли вона сказала, що почалась війна, я не повірив. Потім почув вибухи. У місті почалась паніка. Закрились магазини та аптеки. Продуктів майже не було. Добре, що маю власне господарство. Це мене і врятувало. 

Я виїжджав з Добропілля, а потім повернувся. Одного разу з друзями сидів на природі, ми хотіли відпочити.

В одну мить над нами пролетіла ракета. Ми дуже перелякались. Обстрілами у моєму будинку пошкодило вікна. 

Я навчився долати стрес. На обстріли вже майже не реагую. Вже звик до війни, і це погано. Мрію лише про мир, майбутнього для себе не бачу.