Війна мене застала в Добропіллі. Було важко у перший день, бо хвилювалась за чоловіка, який працював на шахті. Не було світла та зв’язку. Потім почались обстріли. Я була шокована. Моєму сину було всього два рочки. Містом ходили розгублені люди. Багато хто залишився без житла. Це дуже страшно. 

У березні ми виїхали з Добропілля. Фінансово було важко, тож ми повернулись. Було більш-менш тихо. Нещодавно знову почались сильні обстріли, ми знову виїхали. 

Я намагаюсь триматись та не опускати руки. Ми сильні, впораємось. Я б хотіла повернутись додому. Краще за свій дім немає нічого.