До початку війни ми жили нормально, тримали господарство. Раптом 6 квітня 2022 року на город прилетів снаряд. В хаті двері повибивало. Слава Богу, ми живі і здорові залишились, і з господарством все добре. Дружина злякалась, дочка виїздила за кордон десь аж у Латвію. 

Я залишився з коровою і з усім господарством вдома, не хотів їхати. 18 серпня з коровою на пасовище йшов, і обкидали нас касетами. Мене поранило, корову поранило. 

Корова кров'ю стікала, ветлікарів не було. До мене сусідка викликала «швидку», яка не приїхала. Дільничний приїхав і відправив мене в лікарню. Сусід корову на м'ясо здав за півтори тисячі гривень. 

У мене з лівої сторони від низу і до плеча витягли двадцять уламків у районній лікарні, з правої сторони – сім. Всього - 27 уламків. Там я лікувався до 1 вересня. Рани позаживали, все добре. Дружина почула, що мене ранило, і приїхала. 

Взяли в оренду корівку, бо харчування потрібне, і лікар сказав, що потрібно рухатись. Якщо будеш лежати, то ходити не будеш. Ліва нога у мене зараз як не моя: все німіє і німіє, терпне, а права - нормальна. Рухаємось, заготовляємо сіно, зараз після обіду потрошки ходжу і розминаюсь. 

У нас своя свердловина є, слава Богу. Я і зараз беру свою воду. З провізією було добре: давали гуманітарну допомогу. Зараз тільки одну хлібину на тиждень дають, але ж корівка є - молоко є, сметанка - не бідуємо з їжею.

У мене в хаті було пошкодження, і я звернувся до сільради. Мені встановили двері і ще п’ять вікон, які були пошкоджені. Оце приємно. Ми тепер у теплі, вікна хороші, все гарно.

Я думаю, що скоро війна має закінчитись – у середині 2024 року. Мрію, щоб окупантів вигнали і ми зажили, як раніше, нормально і без страху.