Чернорудська Владислава, 10 клас, Подвірненський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання есе - Боклач  Наталія  Іванівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів кривавої та виснажливої війни. Тисячі зруйнованих міст, сіл, а найстрашніше – людських доль.  Для  мене це особливо страшне слово. Моя мама військова, і з перших днів війни її забрали під Конотоп.  Хвилюванню не було меж,  та ми швидко взяли себе в руки. Адже на війні всі емоції зайві.

Я надзвичайно пишаюся своєю мамою, яка обрала шлях боротьби з ворогом у військових лавах.

Я з татом і сусідами шість днів ночувала у маленькому, тісному підвалі. І після цього почалося справжнє пекло… Наше місто дуже обстрілювали, щоночі було чути, як летять ракети, лунають безкінечні вибухи. Тато відвіз мене до бабусі в село, а сам залишився в місті під обстрілами.

Я дуже сильно хвилювалася за своїх батьків і постійно дивилася новини. Ці дні війни були для мене жахливими.

Але навіть після найчорнішої ночі настає ранок. Через рік ми вирішили переїхати до Чернівців. Нам пощастило, моя мама продовжила військову службу в прекрасному селі Подвірне. На цій відносно мирній території ми почали знову жити нормальним повноцінним життям. У селі я знайшла друзів, стала відвідувати музичну школу, захопилася грою на фортепіано. Зараз навчаюся в місцевому ліцеї, коло моїх друзів значно збільшилося. Мені дуже  тут подобається, але все одно хочеться  додому в рідне  місто.

Не знаю, коли закінчиться війна. Тільки знаю: головне не опускати руки і ніколи не забувати про тих, хто оберігає нас на жорстоких шляхах  війни.