Коли почалась війна, я була в лікарні в Харкові. Мені стало страшно, я дуже хвилювалась за дітей. Діставалась додому, як могла. Транспорт не ходив, тому довго шукала засіб, щоб повернутись до Донецькій області. Коли повернулась додому, у селі не було світла й води. Я не могла знайти дитячі суміші для дитини. Виїхала відразу, як з’явилась така можливість. Коли я приїхала до Павлограду, мені нікуди було йти. Мене прихистили незнайомі люди. Зараз я засмучена, що мого будинку немає. Думаю лише про те, щоб закінчилась війна. Це потрібно моїм  дітям в першу чергу.