Теребін Данило, 15 років, Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 139

Есе "Один день із життя десятикласника прифронтового міста. Алгебра, гвинтокрил і я"

У мене зараз урок алгебри. Синуси, косинуси, складання, віднімання… Тишу в класі розриває несподіваний гуркіт – це над школою летить гвинтокрил. Усі прислухаються, а через хвилину знову поринають у світ чисел і формул.

Мені теж треба закінчити контрольну роботу, але непокоїть той шум, що віддаляється: то янголи-охоронці несуть на своїх крилах нашого хлопця до шпиталю! Навздогін гвинтокрилу я посилаю побажання: «Тримайся, хлопче, ми – разом, ми – сила, тобі допоможуть, як ти допомагаєш кожному з моїх однокласників учитися в мирній школі, а не сидіти в бомбосховищі!

Будь незламним! Не схиляйся! Не гнися! Тримайся!

Вір у себе! Не корись! Не здавайся!

Ти, мабуть, розумник, сміливець, патріот, у тебе і в лікарів усе вийде, ти ще довго житимеш, бо треба зміцнювати нашу незалежну…»

І замість останнього рівняння чомусь знову з’являються вірші:

Ми – українці, єдність – наша сила, І наша нація об’єднана в віках. Хоч як би нас проблеми не косили, Та стоїмо ми міцно на ногах. На Схід і Захід нас не розділити, Не загасити вогнище надій, Що будемо ми знову в мирі жити, Що посміхнеться доля Україні всій. Ми живемо, і нас не подолати, Не знищити, зі світу не звести. Бо патріоти є у кожній хаті, Які ведуть свою країну до мети.

Мабуть, наш учитель математики Ірина Олександрівна не оцінить мої поетичні спроби на контрольній з алгебри. Дзвоник…

Перерва

Перерва пройшла у спілкуванні з учителем української мови та літератури Світланою Олександрівною щодо участі в конкурсі творчих есе «Один день» про важливість миру та злагоди в Україні.

…Начебто склалися в один пазл мої думки, побажання невідомому хлопцю-бійцю і це завдання.

Урок історії

Для того, щоб краще збагнути проблему війни і миру, толерантності й терпимості у світі, варто звернутися до теоретичних та історичних досліджень, які починаються з таких засадничих питань: «що таке агресія?», «гібридна війна?», «маніпуляція в ЗМІ?». І в цьому випадку найпридатнішим може бути блискуче пояснення термінів нашим учителем історії Олексієм Сергійовичем.

…Але я знову поринаю у свої думки.

Ми одного роду, мої однокласники-східняки і львів’яни-галичани, у яких ми були в гостях на літніх канікулах. І створила природа цей рід щирим серцем, чистою душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками.

Ми ніколи не були забродами, завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмись сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. Якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб боронити свій рідний край.

Ми – великий народ, який сформувався і відчув себе нацією після подій Революції Гідності. Ми ніколи не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. Якби-то так ставилися і до нас. Якби-то...

Націє рідна! Священна державо! За тебе я гордий, до тебе – ласкавий. Я вдячний тобі хоч за те, що ти є, Ми разом усі перемогу куєм. Ти сильна, могутня, державо велична! Просто життя в тебе склалось трагічно. Пожежі, бої, попіл неволі Не знищив бажання вільної долі. Нічого не збило тебе, не зламало, Ти міцно стоїш на ногах, як стояла. І поруч з тобою доньки і сини, І доки єдина, єдині і ми. Що скажеш – ми зробим, аби довести, Що гідні ім’я твоє славне нести, Що наші слова – це не просто слова, Що нація є і завжди жива!

Закінчився останній урок… Вогкий осінній день…

Розкидані будинки Мого мікрорайону. Чи не розтануть Солодкі мрії мого дитинства Під буремним дощем Юності?

Ні, песимізм не для мене! Я впевнений у своєму майбутньому:

Затямте собі, що мовчати не треба, А просто самі утворіть мирне небо, Що щастя в іншому місці не буде, Бо щастя на рідній землі, в рідних людях!