Людмила Реміз не може розповідати про Маріуполь без сліз. Разом з чоловіком вона жила в окупації аж до квітня. Ховалися у підвалах та бомбосховищах від авіанальотів, бомбардувань, від ворожих куль. Та щойно вирішили тікати з міста, сталося найгірше. Серце її чоловіка не витримало. Він помер під час евакуації… Історія Людмили – з перших вуст.
"Йдемо, а зліва та справа стріляють. Загиблі лежать. Все в диму. Будинки чорні"
Переглядів 658