Зранку 24 лютого Наталія з молодшим сином поспіхом виїжджали з Маріуполя. Друг родини, який випадково був у місті, запропонував вивезти їх до Дніпра. «У мене було 20 хвилин на збори», — згадує жінка. Її чоловік, військовий, уже пішов на службу захищати місто. Виїхавши до Дніпра, потім – до Вінниці, а звідти – до Львова, Наталія з сином знайшли прихисток, завдяки допомозі незнайомих людей.

Зв'язок із чоловіком ставав все рідшим, а останній раз вона чула його голос у травні 2022 року, коли його взяли в полон. З того часу Наталія дізнається про чоловіка лише з розповідей звільнених військових, які бачили його в російських катівнях. Її джерела сили — це любов до дітей і велика відповідальність. «Зараз я і мама, і тато», — каже вона, і живе лише великою надією на зустріч із чоловіком. 

P.S. На момент запису інтерв’ю чоловік Наталії ще перебував у полоні, але 18 жовтня 2024 року його нарешті повернули додому.