Ми з чоловіком і семирічною дитиною жили в Нікольському районі на Донеччині. Коли почалися бойові дії, переїхали на підконтрольну територію України, щоб уберегти дитину. 

З першого дня було страшно, бо повз нас їхала техніка. Ми все бачили на свої очі. Вже через тиждень почалася від нас стрілянина.

Ми переїжджали вже через Європу, бо тут все було закрите. У нас були батьки лежачі. Вони померли. Ми їх поховали і поїхали сюди.

Шокувало те, що наш дім, всі наші рідні і все життя залишилося там, а ми - тут. Головне, що ми всі разом і живі.

Чекаємо перемоги, щоб повернутись додому.