Раїса Антонівна зібрала у своєму будинку всіх рідних, які рятувалися від війни. Майже півтора десятки людей ховалися в неї, тоді як поряд відбувалося жахливе – загибель людей під снарядами.

Ми знаходимося буквально за п'ять кілометрів від Горлівки. Бої були поблизу будинків. Дуже було страшно!

Донька працювала в Скотуватій, це три кілометри від бойових дій. У них постійно були прильоти, вона дзвонила нам і плакала. У онуки квартира була в Ясинуватій, вони з чоловіком кинули все, онука була вагітна, і вони приїхали сюди.

У нас загалом жило 13 осіб у будинку місяця чотири. Складно було прогодувати всіх і складно заспокоювати, бо вони з-під бомбардувань хтось у чомусь прибіг.

А потім онука народила дитину під час війни. Мама далеко, вона одна... Ми її заспокоювали, хоч прилітало на сусідню вулицю, до сусідніх будинків.

Донька потрапила під обстріл у Скотуватий. Розстріляли у неї на станції дрезину з електриками, які приїхали ремонтувати електромережі.

Вони стояли і чекали дозволу від військових, коли можна буде їм продовжувати рух ближче до Ясинуватої та відремонтувати залізничні електромережі. Сталося три прильоти. Одному відірвало ногу, другому прострілило легені навиліт, а біля третього снаряд упав поруч, і від нього одне місиво залишилося. Звісно, ​​вона приїхала з роботи у жахливому стані.

Багато було контужених та поранених, а ось ці троє – на смерть. Вони взагалі не були причетні до війни. Звичайні хлопчаки, електрики, 23 та 30 років, ще одному році до пенсії залишався.

Донька не їла три дні. Їй скрізь вважався запах крові, вона постійно плакала, бо її синові 21 рік, і він теж електрик.