Самусенко Тетяна, 14 років, учениця 9-В класу Лисичанської спеціалізованої школи № 8, м. Лисичанськ, Луганська обл.

Конкурс есе "Один день"

Війна… Російсько-українська війна… Вона повністю змінила мою долю й долю всіх членів родини.

Той день, коли все почалося, я дуже добре пам’ятаю, хоч була ще дитиною. Моя родина мешкала в місті Стаханів. Зараз це територія непідконтрольна Україні.

Дитяче життя було прекрасним, тихим і щасливим. Моя велика родина, а це батьки, брат, бабуся й дідусь жили дружно, підтримували один одного, планували майбутнє. Але з початком війни все змінилося.

Я не розуміла, що відбувається, чому стріляють, чому з криками люди біжать у підвал. З часом багато мешканців стали виїжджати з міста, покидаючи свої домівки, так друзів у мене майже не залишилося.

У серці жив страх, а назовні він виривався пролитими сльозами. Хотілося самій розв’язати цю проблему, адже для дитини це так просто – помиритися й на цьому розійтися. Але в житті так не буває.

Згадуючи моменти з мого дитинства, я чую лише постріли. І з яким же страхом ми йшли в школу, іноді спостерігаючи літаючі об’єкти в небі.

Я була дитиною, мені хотілося веселитися, усміхатися друзям, але з початком війни життя стало нестерпним: навколо багато розбитих та покинутих будівель, повне беззаконня. Людям довелося пережити багато горя. Часто згадую одну ніч, проведену в підвалі. Там було багато родин із дітьми. Дорослі намагалися нас заспокоїти, радили сидіти тихо, але, якщо буде страшно, кричати. Досі не можу зрозуміти цю пораду, але пам’ятаю, що ми сиділи дуже тихенько, як миші. Очима дорослої людини війна була мабуть набагато страшнішою, бо батьки намагалися нас захистити, як могли.

Я з братом та батьками змушені були покинути рідне місто й дорогих мені людей.

Моя рідня, живучи зараз на окупованій території, не знає навіть, хто вони, що з ними буде далі. А я, уже проживаючи в Лисичанську, досі пам’ятаю ті страшні дні. Знаєте, яке для мене буде щастя почути, що війна закінчена, що в Україні не залишилося лінії розмежування. Торкатися теми війни – це наче переживати ті події ще раз. Кожній дитині складно про це говорити, але не можна забувати той факт, що війна – це горе та страждання.