Підгайний Максим, учень 9 класу Кам'янського ЗЗСО І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання есе - Степанова Вікторія Олександрівна

Війна. Моя історія

Кожен ранок в мене починався однаково, підйом, ранкові процедури, уроки, так мало бути і цього ранку 24 лютого 2022 року. Я, нічого не підозрюючи, прокинувся і почав свій ранковий ритуал. Мої батьки й сестра поїхали в місто на роботу, все було як завжди, потім мені звонила мама, я знав, що вона звонить дізнатися сплю я чи ні, але в цей раз вона повідомила, що почалася війна .

В мене не було страху, тому що я не розумів, що це таке війна, я тільки з друзями грав в війнушку. Вийшовши на вулицю і побачивши багато військової техніки і самих військових, я зрозумів, що все по-справжньому, справжня техніка, справжні вороги, справжня зброя, яка вбиває .

Це викликає паніку і бажання кудись бігти, де безпечно. Я почав хвилюватися за батьків, щоб з ними нічого не трапилось по дорозі додому, це був великий страх, нерозуміння того, що відбуваєтся, і що ми можемо зробити, щоб цього більше не було, просто закінчився весь цей жах .

Руйнування міст, сіл, смерті військових, невинних людей і дітей . «За що нам це все?» Задавався я таким питанням, коли були гучні вибухи .

Після почали відключати світло, щоб якось розвеселитись і заспокоїтись, ми сім'єю грали в різні настільні ігри, ми почали звикати до відключень і до військових, котрі досі залишались, навіть до несподіваних вибухів і ракет, котрі пролітали над нами  .

Скільки разів я хотів заплющити очі, а потім їх відкрити і зрозуміти, що це все був лиш сон, звичайне жахіття, де все мені просто здалося. Прокинутися - ранок, школа, скоро весна, а потім літо, відпочинок, розваги, тепле сонце і море…

Але на жаль, все це було реальністю, це наше життя, яке ми живемо. І коли ми виростемо, будемо дорослими, теж будемо всім бажати мирного неба і жити без війни.