Родина Катерини евакуювалася з Харкова до холодної хати у селі, щоб потім роз’їхатися по всій країні та за кордон. 

Я спокійно спала вдома, зранку 24 лютого мені потрібно було йти на роботу. Коли мене підняли і сказали, що почалась війна, я спочатку не повірила, що таке могло статися в нашій країні, але уже за три хвилини над нашим будинком пролетіла перша ракета. 

Моїй родині довелося виїжджати з нашого будинку у село, де немає газу в будинку, і у перші дні було дуже холодно, бо оселя була виморожена. Найбільш шокуючим моментом для мене була кількість людей, які виїжджали з нашого міста: вони не знали, повернуться назад, чи ні. 

У нас не було достатньо дров для опалення будинку, але мій роботодавець подарував необхідні кошти для його придбання. Також церква «Ясна поляна» в місті Харків допомагала продуктами харчування та засобами гігієни.

Через війну наша родина роз’їхалася. Мої молодші сестри виїхали з України, батьки та брат залишилися в Харкові (брат – волонтер, допомагає розвозити продукти харчування). Ще одна сестра з чоловіком та дітьми виїхали на захід України.

Коли я приїхала на декілька днів в рідне місто і побачила багато знайомих живими і здоровими, ми довго обіймали один одного, бо були дуже раді побачитися.

А ще у нас вдома, незважаючи на війну та вибухи, народились маленькі каченята. Тож ми бачимо, що життя продовжується.

До війни я працювала в книжковому магазині. Це була моя улюблена робота, але зараз магазин не працює, і я залишилась без роботи. Зараз займаюсь сільським господарством. На моїй роботі є календар, на якому потрібно переставляти бігунок кожного дня. На жаль, на ньому так і залишилась дата – 23 лютого 2022 року. День, коли ми ще не уявляли, як зміниться наше життя.