Бовсуновська Тетяна, вчителька української мови та літератури Лугинського ліцею Лугинської селищної ради

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Якщо чесно, то я знову не планувала писати це есе. Але пишу вже вдруге. Це навіть не есе, це записи у старому блокноті, який лежить на столі ось переді мною. Ці записи з'явилися у перші дні війни у Кракові. Так сталося, що під час повномасштабного вторгнення я виїхала до Польщі. Спочатку відправили до старшої доньки дітей, а потім поїхала сама.

Здавалося, що життя закінчилося. Але потрібно було жити, бо ж діти. Коли ставало геть нестерпно, йшла в парк, розгортала старий блокнот і писала.

Про що? Про те, що думала, що відбувалося в моїй країні, що бачила навкруги. Плакала. Коли писала, ставало легше. Рятувала робота в Першій українській школі, волонтерський центр, тисячі біженців, тисячі історій, тисячі поламаних доль. І записи, що залишилися у старому блокноті...

А ранок починається з новин.

І неважливо, де ти: в Україні

Чи десь далеко. Мрії в всіх одні:

Все добре, і ми знову усі вільні.

Як ти сьогодні, Маріуполь, Київ?

Гостомель, Харків, сонячний Херсон?

Чи вистояв? Чи знову без надії

Поринув у тривожний напівсон?

Як ти, Ірпінь? Квітуче, гарне місто...

Як ти, Чернігів? Вистояв? Не впав?

Це нелюди, це навіть не фашисти

Тебе розбили. Знову удар, удар.

Як ви, дівчата? Буча? Бородянка?

Як ви сьогодні? Знов душа болить...

Зелений коридор, гуманітарка...

Чи вийдуть з міста ті, хто хоче жить?

Ми всі вчимо тривожну географію,

Так добре світ її іще не знав.

За все заплатиш ти, гнилий карателю,

Бо ти такого навіть не чекав.

І вистоять і Київ, Бородянка,

І Буча, Харків, сонячний Херсон,

Гостомель, Маріуполь і Охтирка.

Закінчить оцей жахливий сон.

Все буде добре, буде Україна,

І будуть ранки, буде спів пташок.

Держава наша встане із руїни,

Для того, щоб почать новий виток.

Ще буде те життя, яке нам снилось,

Прийде весна, і вишні зацвітуть,

Це шлях важкий, та Україна вистоїть,

Пройшовши цю складну, криваву путь.

12.03.2022 р.

Через пів року я повернулася додому. З усвідомленням того, що моє місце тут, бо це моя країна. 

Тут моє коріння, тут мій дім, тут моя душа. 

Я працюю, навчаю і виховую дітей. Ми разом йдемо до перемоги. Плетемо сітки, збираємо кошти та посилки, влаштовуємо благодійні ярмарки, одним словом, живемо та наближаємо отой заповітний день, коли почуємо: “Ми вільні!”І записи у моєму блокноті стануть сторінками історії, яка, я вірю, більше ніколи не повториться.