У 2014-2015-му життя, звичайно, страшним було. Ми вікна зачиняли подушками, тому що все торохтіло-дзвеніло. І одягалися, і в льоху сиділи.

Пам’ятаю, лежу в спальні, а у вікна прямо червоні кулі якісь летять, снаряди летіли.

Тому вікно подушкою і затуляли.

Снаряди літали – не дай Бог! Ми ховалися, якось пережили.

Було трохи затишшя, а зараз знову почалося. Чути, як нескінченно стріляють.

Дід мій помер у 2015 році, уже під час війни, я залишилася сама, донька живе у своєму будинку, дякую, допомагає.