Під час повномасштабного вторгнення Ірина жила в Словенії. У Маріуполі була мати. Але від пропозиції доньки виїхати з міста - відмовилася. 

"1 березня мати привітала мене з днем народження. І зв'язок зник. У червні я отримала інформацію, що маму бачили живою. Наприкінці червня вона зателефонувала. Будинок був пошкоджений. Протягом літа я вмовляла маму виїхати. Тільки у вересні вона погодилася.

Довга фільтрація в Таганрозі. 11 днів до Словенії. Мати приїхала дуже худа. На 10 років старіше виглядала. Але трималася. Попросила приготувати борщ. Я не розпитувала. Це травматичний досвід. Через 3 місяці, в грудні 2022 року, мати повернулася до Маріуполя. Лякали, що відберуть квартиру. Я плакала, не хотіла відпускати. Квадратні метри не варті того, щоб туди повертатися. 

У грудні 2023 року виникли проблеми з легенями. Мати потрапила до лікарні. А в січні 2024-го знайшли виразки в шлунку. Намагалися прооперувати. Але не змогли. Впав гемоглобін. 20 січня мати померла. Їй було 66 років. Це не такий вік, щоб помирати. 13 січня вона телефонувала останній раз. Ми планували її переїзд сюди. На лютий.

Маму довго не могли поховати. Велика смертність. Служби не встигають копати могили. Там багато літніх людей. Без належної медичної допомоги. Це жахливо", - розповіла Ірина.