Олійник Катерина, 1 курс, Комунальний заклад «Покровський педагогічний фаховий коледж» департаменту освіти і науки Донецької облдержадміністрації

Вчитель, що надихнув на написання есе - Дмитренко Валентина Григорівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

24 лютого 2022 року… День, що назавжди залишиться в пам’яті кожного, хто пережив його, незалежно від того, де зустрів: у Харкові, Києві, Львові, на фронті чи у власному будинку… День, що для більшості з нас не закінчився й до сьогодні, понівечивши наші долі…

Війна докорінно змінила й моє життя, раптово увірвавшись у повсякденність, наповнивши дні до болю тривожною невідомістю.

Майбутнє стало невизначеним, заповненим безліччю запитань без відповідей. Прийняття нової реальності почалося з усвідомлення, що звичне життя відновиться не скоро й потрібно адаптуватися, змінювати мислення, аби не втратити себе. Важливим етапом було навчитися жити «тут і зараз», зосереджуючись на тому, що можна контролювати. Я поступово відпустила надії на повернення до колишніх рутин і почала шукати нові джерела сили. Замість пасивного очікування, почала діяти: волонтерила, займалася самоосвітою. Те, що раніше здавалося важливим, відійшло на другий план.

Простота та людські взаємини стали визначальними. У кожному новому дні я навчилася цінувати маленькі радощі: ранок із кавою, розмови з близькими, моменти тиші.

А потім було 9 квітня 2022 року… Найстрашніший момент у житті, коли під час масової евакуації трапилася жахлива ДТП: на моїх очах загинули мої бабуся і дідусь – люди, які були для мене опорою й прикладом. У цьому ж авто знаходилася й моя рідна сестра, яка отримала важкі переломи. Усе це стало надважким тягарем: емоційне виснаження було настільки сильним, що не вистачало навіть сил плакати.

Як вдалося впоратися з цим? Лише завдяки моїй родині, яка стала для мене рятівним кругом серед хвиль болю і втрат, емоційним захистом і стимулом до відновлення.

Саме мої рідні допомагали мені поступово повертати віру в себе і в те, що життя продовжується. Сестра стала для мене прикладом мужності. Дивлячись на її боротьбу за одужання, я зрозуміла, що мушу бути сильною для неї, для двох маленьких братиків, які опинилися під опікою моїх батьків, ставши частиною нашої родини. Ця трагедія зробила мене дорослішою, бо навчила проживати кожен важкий момент, знаходячи в ньому урок і можливість стати сильнішою.

Я живу далі, не забуваючи, але й не дозволяючи лиху підкорити мою волю до життя.

Попри всі труднощі і втрати, віра в майбутнє стала для мене орієнтиром, що дозволив продовжити свій шлях. Вступ до педагогічного коледжу – одна з перших перемог на цьому шляху. Я завжди мріяла стати вчителем, і ця мрія сьогодні стає реальністю. Але це не єдине моє досягнення. Навчання в модельній школі, яким я захоплююся, дало мені новий досвід і впевненість у собі. Заняття танцями стали способом висловлювати емоції й долати стрес. Вивчення англійської мови – ще один ключ до майбутнього, що відкриє переді мною нові можливості.

А вихідні я присвячую волонтерству. Це не лише допомога тим, хто її потребує, але й спосіб зберігати віру в добро, у людей, у майбутнє країни.

Озираючись на ці 1000 днів війни, я розумію, наскільки змінився мій світогляд, моє ставлення до життя. Кожен із пройдених етапів був випробуванням на витривалість і силу духу. Проте всі вони стали важливими життєвими уроками, які я засвоїла назавжди. Найголовніший із них – розуміння того, що життя непередбачуване й неможливо контролювати все. Проте можна обирати, як реагувати на труднощі й не пасувати перед ними. Війна показала: ніщо не є постійним, окрім сили волі та віри в себе.

Втрата близьких людей дала зрозуміти, що життя швидкоплинне, і потрібно цінувати кожну мить поряд із рідними, кожну можливість розвиватись і допомагати іншим.

Підсумовуючи цей шлях, відчуваю в собі силу й рішучість. Моя впевненість у власних можливостях зросла, і тепер я знаю, що здатна долати будь-які виклики. Війна загартувала мене, зробила сильнішою, і це дає мені віру в те, що я продовжу свій шлях – шлях досягнення мрій, допомоги іншим і боротьби за краще майбутнє в мирній і вільній Україні.