Жерченко Тетяна, вчитель Миколаївського професійного суднобудівного ліцею імені Героя Радянського Союзу В.О.Гречишникова

Війна. Моя історія

Широкомасштабне вторгнення Росії на Україну, сповнює мене огидою. Жодна з країн не може зупинити ката, що прийшов забрати черговий шмат землі та окропити кров’ю. Уявляю, як він здивовано спостерігає за щоденними поразками своїх воїнів та люто виє від люті. Він прийшов за легкою здобиччю, а отримав бій на смерть.

Сьогодні Запоріжжя плаче від ракет та зруйнованих будівель, учора очистили усю Харківщину від кровожадібної російської нечисті, які навіть книги з російської понавозили. Кляті вбивці!

Спочатку страх від війни виявився в загальних турботах за безпеку своєї родини та близьких. Щоденні новини про наступ ворога, бомбардування і втрату життя зробили мене надзвичайно обережною.

Я стала розмірковувати де заховатися у разі небезпеки і як вижити в умовах війни. Здригалася при сигналах тривоги та відчувала пронизливий страх з голови до п’ят, який не відпускав мене ні на хвилину.

Настав час розбурювати джерела нашої національної ідентичності, творити автентичну культурну матрицю, пізнавати себе глибше і активніше. Війна – це найбільше випробування, яке тільки можна було придумати. Але, водночас, це й нагода вдосконалитись, стати кращими. Нам слід нею скористатися. Не слід чекати закінчення війни, слід вже сьогодні рости над собою і змінювати лінію свого поводження, заглюблюватися у середовище нашого патріотизму.

Вони думали, що нас легко перемогти і взяти в кільце, але помилилися. Ми захищали землі люто і завзято здавна, адже в чоловічих жилах тече кров міцних козаків, що поклали життя заради України.

Для мене війна - це біль та смерть, знищені ракетами будівлі та інфрастуктури. Це смиливі бійці з берцами на ногах та з ледь помітною посмішкою майбутньої перемоги. Швидкі волонтери, які знаходять житло людям, що його втратили, привозять корм тваринам, фасують гуманітарну допомогу та привозять ліки літнім людям.

Слава медикам та парамедикам, вони незмінна рука Бога, що оперує поранених бійців, людей та дітей.

Захоплююся Пташечкою - Катериною з Азовсталі. Катерина - парамедик, що опинилася в самому пеклі Маріуполя, а потім ще витримала чотири місяці полону. Дзвінкий голос, що співав українські пісні та підтримував силу бійців під час постійних ворожих обстрілів. Катерина стала співочим символом України під час війни та прикладом, як має триматися жінка аби вижити у полоні.

Надихаюся красою її голосу та мужністю. Співочо пташко, розправ свої крила і лети! Не зламав тебе полон та перебування у жорстокому пеклі війни, співай! Нехай голосом повниться уся Україна, надихається та вірить у перемогу.

Катерина Поліщук  мріяла бути співачкою, отримала освіту, а потім зрозуміла, що хоче допомагати людям. Закінчила необхідні курси і дуже скоро допомагала пораненим та людям, що потребували медичної допомоги. Після визволення з полону легендарна захисниця Азовсталі  виконала гімн України перед матчем клубів Динамо-Шахтар. Пташечка стала героїнею для всіх українців, дівчиною зі сталі та міцним характером, дівчиною, яка своїм голосом полонила світ.

Пишаємося своїми героями. Ці відчуття живуть у серці. З ними народжуєшся, тримаючи маму в полі зору, з ними йдеш у світ.

Усе навколо вкрито кривавими шляхами, страх витає у повітрі, намагаючись витіснити нашу впевненість у перемогу. Віра триває. Зростає з кожним днем, як ненависть до тих, хто вбиває українців і досі. Слава Україні! Слава ЗСУ!