Ми жили в достатку, все було, працювали. Настала війна – я спочатку не повірив. А коли вже до нас дійшли – повірив. У нас ні світла, ні води, ні газу не стало, потім бомбити почали. Ми місяць жили в погребі. Ми в своєму домі жили, то їжа ще була, жили в погребі, а там дуже холодно було.

Заради дітей довелося все залишити і виїхати, і залишитися без нічого. Зараз ми в місті Запоріжжі. Додому тягне. Переживаємо за майно, за все. Їжа, одяг - все залишили вдома.

Я звернувся до фонду – мені відразу допомогли, забезпечили продуктами. Було тоді важко: бо не було роботи, фінансів. Мене дуже приємно вразило, що не відмовили.

Наша дитина перелякана до сих пір, погано спить.  

Хочеться, щоб війна закінчилась якомога швидше. Нам хотілося б повернутися додому.