Я мешкала в Оріхові. Коли почалася війна, я там жила під обстрілами. Ночами я майже не спала, у підвалі ховалась із собачкою та кішкою. Було дуже страшно. Кожного ранку я не могла повірити в те, що жива. Із сусідами обіймали один одного й підтримували у важкі дні. Одного дня я потрапила під бомбардування, коли йшла за хлібом. Після цього вирішила виїжджати. 

У мене квартири вся розбита. Я нещодавно туди приїжджала, аби подивитись на місто.

Зараз я сподіваюсь на перемогу України. Хочу лише одного: аби всі рідні були живими.