У місті немає світла, газу і води, тому Тетяна з чоловіком поки що живуть у Запоріжжі, але мріють повернутись додому.

Мені 60 років, я пенсіонерка. Ми вдвох із чоловіком, він також пенсіонер, жили в місті Оріхів.

Мене війна застала по дорозі на роботу, я тоді ще працювала. Найгірше, що сталось потім – доводилося бігати в підвал, ховатись від обстрілів. До нас  прилетіло у двір. Голодувати не довелось - їжею нам допомагали. З водою були перебої, а зараз її там узагалі немає.

Ми виїхали з Оріхова до Запоріжжя, тому що не було ні світла, ні газу, ні води.

Труднощів з виїздом не було: у нас свій транспорт, а їхати треба було усього 50 кілометрів. Одне тільки: ми швидко тікали і не взяли речі - їхали в тому, в чому були вдягнені.

Не знаю, коли війна скінчиться, але ми надіємося на краще. Думали, до весни вже буде мир, але тепер не знаю. У нас у місті щодня авіаудари, обстріли - ми не встигаємо вікна забивати. Хочемо вже швидше повернутися додому.