Я до 29 років мріяв про сім'ю, добру роботу та про великий будинок, але все вийшло інакше. Зараз я живу в лікарні. Переміщатися по поверхах навчився самостійно.
За шість місяців змінилися десятки сусідів у палаті. Люди приходять і йдуть, а я на місці лежу. Але навіть у разі повного одужання мені виписуватися нікуди.
Мій будинок на околиці Авдіївки розбитий снарядами, повалило дах, рами повилітали, усі двері повилітали, стіну завалило.
Ще п'ять років тому були живі батьки, а я міг ходити. Усі біди почалися на третій день після весілля, коли разом з дружиною я потрапив у автокатастрофу.
У мене було весілля в суботу, а в понеділок я розбився. Їхали на таксі. Дружина походила на милицях і пішла працювати. А я тепер на візку…
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
