Були вдома, ніч були не в спокою, бо наш тато був на роботі, а він військовий. Шокувало, як наші хлопці беззахисні, без нічого нас захищали. Стикнулися з нестачею їжі, але виходили з того, що було, але ділилися між сусідами.

Перший час жили порізно, бо наш тато був на захисті країни. Але потім повернулися додому, хоча в нас дуже дуже небезпечно. Бо свій дім краще. Зараз живемо разом, але часто тато наш не дома, і ми дуже переживаємо за нього та його хлопців які з ним.

Зворушило те, що ми об'єдналися, інколи навіть не вірила. Я працюю зараз, працюю на інсуліновому заводі. Є плани змінити професію, хочеться щось нового, і більше допомагати людям.