Євген Дмитрович відправив свою сім’ю у безпечне місце за кордон, а сам вступив до лав Національної гвардії

24 лютого я, як завжди, прокинувся о сьомій ранку, взяв телефон і прочитав новини, від яких у мене голова пішла обертом. Я одразу розбудив дружину, щоб повідомити про початок війни. Через двадцять хвилин мої діти прокинулися від звуку винищувача, який пролітав над будинком.

Ми одразу ж пішли в магазин по продукти, але черги вже були величезні, а полиці пусті. Далі я почав шукати, чи є в моєму місті територіальна оборона.

Мене шокувало, коли я садив свою дружину та двох дітей на евакуаційний потяг, як люди затримували один одного. Здоровенні чоловіки не звертали увагу на дітей, жінок, і лізли по головах у вагони.

Через проблеми з їжею я вирішив відправити родину в Польщу, а сам вступив до лав Національної гвардії України.

Коли була нестача їжі в місті, хтось на машині почав продавати продукти. Мене приємно здивувало, що вони безкоштовно дали харчі медикам.

Про війну мені нагадує малюнок моїх дітей. Коли вони прокинулися від звуку літака, то намалювали прапор України.