Пархоменко Ілля, учень 10-В класу Спеціалізованої школи з поглибленим вивченням англійської мови №264, м. Київ

Вчителька, яка надихнула на написання - Кравчук Олена Юріївна

Конкурс есе «Війна в долі моєї родини»

Якось мені стало цікаво, як у людей почався ранок 24 лютого? А тому я задав це питання родичам, своїм вчителям та знайомим. І виявилося, що у кожного воно почалось по-різному. Хтось прокинувся від вибухів, хтось від того, що його собака просто хотіла на вулицю, хтось від дзвінка рідних...

Мій ранок почався з того, що я прокинувся від дзвінка в сусідній кімнаті, це був тато, що  на той час перебував у відрядженні поблизу Черкас. Батько подзвонив мамі приблизно о 6 ранку зі словами: «Почалась війна! Зберіть  речі, чекайте на мене!» Також рівно о 6 ранку мені написав друг, що він не розуміє, що відбувається, та з 4 ранку чує вибухи та кулеметні черги.

Як на це відреагував я ? Достатньо спокійно… Може,  це було через те, що  не дуже хотів вірити у все, що відбувається та сприймати той факт, що всього того, що я так люблю може не стати. Або, може, через те, що я за декілька днів до цього вже розумів, що може початися війна.

Збираючи речі, я згадував вечір 23 лютого, бо тоді ми з моїм другом дискутували про війну та були впевнені, що нічого не буде. Я і досі згадую той час перед вторгненням, коли, повертаючись з тренування через парк, де гуляли маленькі діти,  ще було холодно, йшов та думав: «А якщо насправді росія нападе на нас ? Що тоді робити ?» На жаль, відповідь на них я знайшов вже о 6 ранку після шокуючи  новин.

Після повномасштабного вторгнення життя нашої, як і багатьох, родин дуже змінилося. Тепер, як би це прикро не звучало, у всіх є свої тривожні рюкзачки на випадок бомбардування або ядерної загрози. Ми почали активно слідкувати за новинами, пройшли курс домедичної допомоги, відправляємо кошти на збори дронів та автівок…

І , на превеликий жаль,  бачимо смерть своїх знайомих, наших захисників… Так, наприклад, загинув  друг мого брата, якого я дуже добре знав, і який захищав Україну на Сході.

Як адаптувався саме я до нових реалій ?  Багато інформації я почав сприймати критично, а ще в мене з’явилась велика ненависть до усіх росіян.  Я не пережив того, що пережили люди після окупації та смерті рідних, але звуки пролітаючого винищувача, вибухів та сирен залишаться в моїй пам’яті, мабуть, до кінця життя. Тому на  даний момент я дуже хочу, щоб ця війна закінчилась таким чином:

 1) визволенням усіх наших територій;

 2) демілітарізацією та денуклеоризацією росії;

 3) поверненням усіх наших полонених;

 4) виплатою репарацій;

 5) покаранням усіх військових злочинців;

 6) повним ізолюванням росії від усього цивілізованого та демократичного світу.

Ці шість пунктів є найголовнішим для мене та, мабуть, для багатьох українців. Тому, як казав класик:

«Борітеся – поборете!

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!»

Борімося – поборемо!

Слава Україні!

Дякую за увагу!