Матренінська Вікторія, 9 клас, Матвіївська загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів

Вчитель, що надихнув на написання — Тарасенко Ірина Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни... Для когось це просто цифра, статистика, яка губиться в заголовках новин. Але ми, українці, щодня, щоранку живемо між надіями і страхами, мріями про мир і реаліями, які стали частиною нашого життя. Ці роки змінили кожного з нас. Навіть ті, хто, як я, ще навчається в школі, знають, чому мир важливий і що означає слово «свобода».

Коли почалася війна, я навіть не уявляла, що вона триватиме так довго. Мені було 12 років, коли я вперше злякалася звуків вибухів і сирен. Зараз мені 15 років, і я вже звикла до цього, але страх не зникає. Поранення, зруйновані міста, втрати і перемоги. Ці новини змушують нас дорослішати швидше, ніж ми думаєм.

У школах про війну говорять майже на кожному уроці. Вчителі намагаються пояснити, чому боротися важливо, чому ми повинні знати свою історію і що означає бути патріотом. Я часто думаю, що бути патріотом - це не просто вимахувати прапором. Це означає розуміти, чому наша земля має бути вільною, поважати тих, хто віддав за нас життя, і мати надію.

Останні 1000 днів стали випробуванням для всього нашого суспільства. Кожна родина, кожна команда відчуває силу єдності та вміння допомагати один одному.

Підтримка друзів і близьких та єдність заради спільної мети допомагає нам вистояти і не впасти у відчай.

Чи то малюнки та обереги, які ми надсилаємо солдатам, чи то донати, які ми робимо у волонтерську скарбничку, - все це частина нашої вдячності та сили. Бо це наш спільний шлях, наш фронт, наша боротьба.

1000 днів війни змінили нас назавжди, але не зламали. Ми навчилися цінувати прості речі і розуміти справжню ціну миру. Кожен з нас може наблизити перемогу, зробивши свій внесок. Шлях важкий, але ми знаємо, що майбутнє, за яке ми боремося, варте кожної хвилини цієї боротьби.