Костушевич Катерина, вчитель філії Васьковецької гімназії Ізяславського ліцею №5 імені О.П.Онищука

Війна. Моя історія

Щоранку, коли я заходжу в клас, мене зустрічають чорні оченята Марійки, дівчинки-переселенки з Херсонської області.  Ніжне личко мило дивиться на мене. Її погляд западає мені в душу і ятрить серце. І я подумки переношу дівчинку у її рідний дім, до друзів, у рідну школу , туди, де перервалася стежка її щасливого дитинства.

Запитую себе: « А чи потрібен Мир Марійці?» І сама ж відповідаю: «Я хочу Миру для Марії Коваленко!»

Виходжу із класу в коридор. А тут  Іванка привертає мою увагу. Стоїть в задумі біля вікна. Це теж моя учениця, тільки колишня. Тепер вона Іванна Вікторівна, заступник завідувача з НВР гімназії. Де літають її думки? Можливо, вона уже поряд із своїм Владом, коханим чоловіком, який боронить  українські кордони на сході. Маленька донечка-третьокласниця підбігає, бере маму за руку і починає щось лепетати своїм ніжним голосочком.

Мама і доня…А як не вистачає цій парочці татка! І знову рояться думки в голові: «Цим красуням потрібен Мир».

Дивлюся через вікно, а там жінка в чорній хустині веде за ручку дівчинку. Приглядаюся… Це Юлія Іванівна поспішає із внучкою в дитячий садочок. Маленька швиденько перебирає ніжками. Її татка забрала війна. Полінка ледь пам’ятає його. І цим людям, думаю, потрібен Мир. Ой як потрібен!

Ні, він не поверне матері сина, жінці чоловіка, а дитині батька Сашка. Але він пустить паростки спокою, радості, добра, тепла і сподівань…Вселить у згорьовані душі віру, надію, любов.

І щоразу, коли бачу чорну хустину на голові жінки, згадую Юрка. То був мій перший клас після університету. Маленьке село Завадинці. У 4 класі дев’ять учнів: близнюки Толя і Коля, Валентин, Ваня, Олег, Олена,Світлана, Юля і Юра. Чомусь перед очима стоять саме Юркові робочі маленькі рученята.

Я навіть тоді запитала у нього: - Чому у тебе такі руки? - Я мамі багато допомагаю по господарству.

Його, як шкода, уже сорокасемилітнього , теж забрала війна. А як би тішився діточками, Іванною і Владиславом , красунею дружиною Вікторією, маленькою внучкою Міланою. Їм теж потрібен Мир і світла мирна пам’ять про найдорожчу людину.

І знову я у класі, своєму улюбленому 8 класі – і раптом звуки сирени. Спішимо в укриття. А серце волає одного – Миру, Миру, Миру!!!

Миру для моїх восьмикласників, школи, Миру для всієї України.

-Прийди, чуєш, ми тебе так чекаємо!!!