Антонюк Назар, учень Пісочинського ліцею «Мобіль»

Війна жахлива. Вона спустошує міста, забирає життя людей, залишає дітей сиротами. Війна торкається навіть тих людей, що живуть далеко від лінії фронту, бо це сильний удар по економіці країни. Отже, війна стосується кожного.

Як тільки почалася війна, мій батько, військовий за професією, будучи вже на пенсії, намагався у першій хвилі потрапити на війну, щоб боронити нашу Батьківщину. Але за станом здоров’я це було неможливо. Через деякий час він знайшов шляхи подолання цієї проблеми, і у 2015 році знову вступив до лав Збройних Сил України. Він стояв на чолі формування нової окремої гірсько-штурмової бригади.

Ця бригада розташовувалась у місті Мар’янка, одній із найгарячіших точок фронту. Під час знаходження в зоні АТО, бригада виконала всі поставленні задачі. Але не обійшлося без втрат особового складу, бо це війна.

На той час мені було лише десять років, і батьки нічого мені не казали про від’їзд тата. Всю правду я дізнався лише через півтора роки, коли повернувся мій батько. Я був дуже вражений. Ця новина була так само вражаюча і для інших членів родини, бо він оберігав наш спокій, щоб запобігти зайвих хвилювань. Тільки найближчі люди знали всі подробиці від початку.

З розповіді батька я дізнався, що дехто з його побратимів загинув на війні. Ця новина вразила мене до глибини душі, адже я зрозумів, що й мій тато міг теж не повернутися додому. Я усвідомив, що багато дітей втратили когось із родини і що вони стали заручниками тяжкої долі.

Світ крихкий. У світі завжди вирують розбіжності у думках. Я хотів би, щоб всі конфлікти вирішувались мирним шляхом, щоб ніхто не втрачав свої домівки і рідних через війну. Кожна людина в світі має усвідомити, що немає нічого ціннішого за людське життя.